Група 3 Б л/с навчальний 2022-2023 рік
8 вересня 2022 р.– Міжнародний день пам’яті жертв фашизму
День пам’яті жертв фашизму – це День пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в результаті гігантського, нелюдського експерименту. Це мільйони солдатів, яких фашистські лідери зіштовхнули один з одним, але ще більше – мирних жителів, які гинули під бомбами, від хвороб і від голоду.
Немає такої країни, яка б виграла від правління нацистів, немає такої нації, яка б збагатилася матеріально або духовно в результаті їх володарювання. Найстрашніша ідеологія – та, яка робить людину винуватою від народження тільки за кров, яка тече в її жилах. Ідеологія нацизму принесла руйнування як тим, хто її вигодував, так і тим, хто їй протистояв. Півстоліття тому величезну нацистську машину вдалося зупинити і зруйнувати. Солдати різних національностей билися пліч-о-пліч і перемогли.
З 1962 року було прийнято вважати кожну другу неділю вересня Міжнародним днем пам’яті жертв фашизму. Цей день був визначений саме у вересні, тому що на цей місяць припадає дві пов’язані з Другою світовою війною дати – день її початку і її повного завершення. Це стало однією з причин встановлення дня жалоби на вересневу неділю.
Міжнародний день пам’яті в кожній країні, яка прийняла участь у Другій світовій війні, відзначається не тільки скасуванням розважальних заходів, урочистостей, що випадають на цю дату, але і відвідуванням пам’ятників, меморіалів, кладовищ (у багатьох країнах у цей день прийнято доглядати за безіменними, покинутими могилами).
Україна входить до числа країн, найбільш постраждалих від фашизму в роки Другої світової війни – як від воєнних дій, так і від військових злочинів. Прямі втрати населення – вбиті та померлі від поранень або голоду, зниклі безвісти – складають понад 8 мільйонів осіб.
Війна прийшла на українські землі 1 вересня 1939 року – разом із першими німецькими бомбами, що впали на Львів та інші міста, а залишила їх 28 жовтня 1944 року.
Українці ж як народ зустріли війну одними з перших – 1 вересня 1939 року, – а завершили одними з останніх – 2 вересня 1945 року. Капітуляцію останньої воюючої країни – Японії – від імені Радянського Союзу приймав український генерал Кузьма Дерев’янко.
Український напрям був головним на «Східному фронті», а відтак – у всій війні: саме тут діяло в різний час від 50 до 75% всіх дивізій вермахту і половина всіх радянських сил (4 фронти та 54 армії).
Незважаючи на те, що Україна належала до східноєвропейського театру війни, українці воювали по всьому світу. Український слід залишився на полях головних битв на інших фронтах Другої світової війни: Вестерплятте, Дюнкерк, Монте-Кассіно, Нормандія, Маньчжурія. Українці були мобілізовані або долучилися добровільно до більшості головних світових армій, що протистояли фашизму.
Народ України дав Збройним силам СРСР 7 млн бійців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живий, став на все життя інвалідом. Із численної армії партизанів і підпільників, які вели боротьбу з фашистами на території України, 59% були українцями. Багато українців брали активну участь у русі опору в західноєвропейських країнах. Одним із таких борців-антифашистів був колишній лейтенант Червоної армії Василь Порик, уродженець Вінницької області. Втікши з табору, він успішно керував діями створеного ним партизанського загону. Порик став національним героєм Франції. Багато українців за боротьбу проти фашизму в лавах опору отримали високі бойові нагороди від польського, чехословацького, румунського, угорського, італійського та інших урядів.
Воїни-українці та уродженці України вписали безсмертні сторінки в історію війни, показавши приклади ратного героїзму. Так, подвиг білоруса капітана М.Гастелло (вихованця Луганської авіаційної школи) повторили й українці. Серед учасників повітряних таранів – 55 льотчиків-українців та уродженців України. З 15 фронтів, що діяли в період радянсько-німецької війни, більше половини очолювали маршали і генерали за походженням українці.
Особливої актуальності питання загрози фашизму набуло з початком російської агресії у 2014 році, яка і є одним із його виявів. Ключовими ознаками фашизму є: культ особистості, зневага до ліберальних цінностей, систематичне нехтування правами людини, однопартійна система, мілітаризм, культ війни та сили, тотальний контроль спецслужб, антисемітизм та ксенофобія, державна пропаганда в ЗМІ, зовнішня агресія. Ці ознаки об’єднують і Третій Рейх у минулому, і пануючий тепер у Росії режим. Українці протистоять цій агресії, але, як і у випадку з фашизмом у середині ХХ століття, протистояти потрібно, об’єднавши сили всього демократичного світу.
Російський фашизм набуває все більшого розмаху. Прикладом є відкрита діяльність кількох десятків фашистських організацій, фашистські шабаші та вбивства на національному ґрунті.
В Росії створено культ особи Путіна. Президент Росії Володимир Путін був призначений виконуючим обов’язки президента 31 грудня 1999 р. Владу йому було передано відповідним указом Бориса Єльцина. Згодом кілька разів Путіна президентом обирали і переобирали. Російські ЗМІ, в особі Путіна формують образ людини-бога, людини-супермена.
Характерною рисою сучасної Росії також є мілітаризм. Витрати Росії на оборону сягають приблизно 71 млрд. доларів, поступаючись лише витратам США та Китаю. При цьому населення США перевищує населення Росії більш як удвічі.
Про далеко не миролюбну сутність Росії свідчить і її військова доктрина. У ній (стаття 22) сказано про право Росії застосовувати ядерну зброю, навіть якщо інша сторона таку зброю не застосовує. Дослівно сказано й таке: «Рішення про застосування ядерної зброї приймається президентом Російської Федерації». Як видно, від однієї лише людини залежить доля мільйонів, а можливо, й сотень мільйонів людей.
Тоталітаризм – політичний режим, де беззаперечно панує контроль держави над усіма аспектами життя суспільства. Аби зрозуміти його сутність, варто лише порівняти можливість демонстрації своєї громадянської позиції в Росії та Україні. Правильною в Росії є лише позиція Кремля.
Щодо націоналізму. Загалом ним вважається ідеологія, в якій проповідується відданість своїй нації. Нічого поганого тут ніби й немає. Але це тільки тоді, коли відсутні інші складові фашизму, які перелічено вище. Коли ж вони очевидні, в націоналізмі з’являється зверхність однієї нації до інших.
Російський націоналізм, який перетворився на фашизм, став невід’ємною сутністю Росії, її внутрішньої та зовнішньої політики. Перемогти російський фашизм в Україні можна лише у тривалій боротьбі, об’єднавши сили багатьох країн. Єдність перед обличчям ворога має стати усвідомленою необхідністю і є запорукою перемоги.
Цього року пам’ятні дати 8 і 9 травня – дні пам’яті та примирення і перемоги над нацизмом у Другій світовій війні Україна відзначає в умовах повномасштабної військової агресії росії проти України, що супроводжується численними воєнними злочинами з боку російської армії та військово-політичного керівництва. Крім цього, РФ системно знецінює, перекручує та маніпулює моральним спадком учасників Другої світової війни та перемоги над нацизмом, і ці дії набувають особливого розмаху до 9 травня.
Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв війни. Друга світова війна стала результатом приходу до влади та змови антигуманних режимів – нацистського та радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав, свобод і життя людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху загарбницьких амбіцій, злочинів та військової агресії. Минуло вісім десятиліть – і Європа знову опинилася на порозі глобальної війни. Сьогодні європейська спільнота має змогу опиратися на отримані в часи Другої світової гіркий досвід та історичні уроки.
Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних націй) як у складі Червоної армії, так й армій західних союзників і підпільних рухів Опору – та здійснили значний внесок у перемогу над нацизмом. А українська земля була одним з основних полів битви у цій війні. Ціною перемоги стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі. Загинуло понад вісім мільйонів українців – воїнів та мирних жителів. Ми добре знаємо ціну війни та несвободи, тому сьогодні боремося за мир і свободу.
Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х.
Кожна нація, яка зробила свій внесок у перемогу над нацизмом, має моральне право пишатися цією шляхетною справою, однак ні одна країна не може претендувати на одноосібне привласнення собі статусу країни-переможниці і тим більше заявляти, що в світовій війні могли перемогти без допомоги інших. Такі заяви ми все частіше чуємо від РФ і засуджуємо їх, адже вони не лише мають антинауковий характер й не відповідають історичній правді, але і несуть в собі значний конфліктогенний потенціал, ведучи до війн пам’яті та конкуренції жертв.
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізують не тріумф переможців над переможеними, а мають бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про «повторіть» не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду «імунітет» від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир – це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.
Друга світова війна закінчилась зусиллями дипломатії, але виграна вона була сміливими воїнами та зброєю. Сьогодні, коли росія без оголошення війни напала на Україну і здійснює огидну, безчесну, засуджену всім світом незаконну агресію, ми маємо не просто право на загальнонаціональний збройний спротив, але і на підтримку всього світу. Українці із зброєю в руках захищають Європу і дають шанс на створення нової, більш справедливої світової системи безпеки, на побудову більш тривкого миру. Але умовою для цього є перемога над росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії росіян проти будь-кого на планеті.
Після перемоги у російсько-українській війні, наша держава та Український народ отримає нове державне свято перемоги над сучасним нацизмом, що об’єднає все суспільство, а Україна перейде виключно до європейської традиції відзначення 8 травня, як Дня пам’яті та примирення і вшанування жертв Другої світової війни.
Також в цей день ми святкуємо Дпень матері. У календарі свят для мами визначений особливий день, який святкується в Україні у другу неділю травня. Офіційне державне свято День матері встановлене в 1999 році. Святкування стало популярною і доброю сімейною традицією.У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99.
«Палаючий Маріуполь, масові поховання, закатовані люди… Ви могли читати новини, бачити фото та відчути цілу купу емоцій. Але якщо ваша реакція дещо схожа на мою, то ви дивилися на екран, бачили тіла загиблих, кров, чули свідчення про насильство, але всередині не відчували майже нічого. Так немов ви здатні оцінити ситуацію розумом, але не здатні відчути емоційну її складову. Такий захисний механізм психіки називається дисоціацією».Якщо ви впізнаєте себе та налякані порожнечею всередині або взагалі почуваєте себе «монстром» через свою недостатню емоційність — цей матеріал саме для вас:
"Правила поведінки в умовах надзвичайних ситуації воєнного характеру"
Необхідно:
зберігати особистий спокій, не реагувати на провокації;
не сповіщати про свої майбутні дії (плани) малознайомих людей, а також знайомих з ненадійною репутацією;
завжди мати при собі документ (паспорт) що засвідчує особу, відомості про групу крові своєї та близьких родичів, можливі проблеми зі здоров’ям (алергію на медичні препарати тощо);
знати місце розташування захисних споруд цивільної оборони поблизу місця проживання, роботи, місцях частого відвідування (магазини, базар, дорога до роботи, медичні заклади тощо). Без необхідності старатися як найменше знаходитись поза місцем проживання, роботи та малознайомих місцях;
при виході із приміщень, пересуванні сходинами багатоповерхівок або до споруди цивільної оборони (сховища) дотримуватись правила правої руки (як при русі автомобільного транспорту) з метою уникнення тисняви. Пропускати вперед та надавати допомогу жінкам, дітям, перестарілим людям та інвалідам, що значно скоротить терміни зайняття укриття;
уникати місць скупчення людей;
не вступати у суперечки з незнайомими людьми, уникати можливих провокацій;
у разі отримання будь-якої інформації від органів державної влади про можливу небезпеку або заходи щодо підвищення безпеки передати її іншим людям (за місцем проживання, роботи тощо);
при появі озброєних людей, військової техніки, заворушень негайно покидати цей район;
посилювати увагу і за можливості, також залишити цей район, у разі появи засобів масової інформації сторони-агресора;
орієнтуються на місцевості, розмовляють з акцентом, не характерна зовнішність, протиправні і провокативні дії, проведення незрозумілих робіт тощо) негайно інформувати органи правопорядку, місцевої влади, військових;
у разі потрапляння у район обстрілу сховатись у найближчу захисну споруду цивільної оборони, сховище (укриття). У разі відсутності пристосованих сховищ, для укриття використовувати нерівності рельєфу, (канави, окопи, заглиблення від вибухів тощо). У разі раптового обстрілу та відсутності поблизу споруд цивільного захисту, сховища і укриття − лягти на землю головою в сторону, протилежну вибухам. Голову прикрити руками (за наявності, для прикриття голови використовувати валізу або інші речі). Не виходьте з укриття до кінця обстрілу;
надавати першу допомогу іншим людям у разі їх поранення. Визвати швидку допомогу, представників ДСНС України, органів правопорядку за необхідності військових;
у разі, якщо ви стали свідком поранення або смерті людей, протиправних до них дій (арешт, викрадення, побиття тощо) постаратися з’ясувати та зберегти як найбільше інформації про них та обставини події для надання допомоги, пошуку, встановлення особи тощо. Необхідно пам’ятати, що Ви самі або близькі Вам люди, також можуть опинитись у скрутному становищі і будуть потребувати допомоги.
Не рекомендується:
підходити до вікон, якщо почуєте постріли;
спостерігати за ходом бойових дій;
стояти чи перебігати під обстрілом;
конфліктувати з озброєними людьми;
носити армійську форму або камуфльований одяг;
демонструвати зброю або предмети, схожі на неї;
підбирати покинуті зброю та боєприпаси.
При виявленні вибухонебезпечних предметів забороняється:
перекладати, перекочувати з одного місця на інше;
збирати і зберігати, нагрівати і ударяти;
намагатися розряджати і розбирати;
виготовляти різні предмети;
використовувати заряди для розведення вогню і освітлення;
приносити в приміщення, закопувати в землю, кидати в колодязь чи річку.
Виявивши вибухонебезпечні предмети, вживайте заходів з означення, огородження і охороні їх на місці виявлення. Негайно повідомте про це територіальні органи ДСНС та МВС за телефоном "101" та "102".
Сучасний здобувач освіти має орієнтуватися в сучасному медіапросторі, розуміти основні принципи функціонування різних медіа, виявляти вплив інформації на особистість, аналізувати й оцінювати медіаповідомлення, знати правила культури спілкування в інформаційному суспільстві та методи захисту від можливих негативних впливів; збирати, обробляти, зберігати та передавати інформацію. Медіаграмотність допомагає школяреві краще зрозуміти мову мистецтва, активно використовувати можливості інтернету, телебачення, радіо, преси.
Проблема торгівлі людьми залишається актуальною для України з часів здобуття нею незалежності.
Метою торгівлі людьми може бути:
• використання у порнобізнесі;
• проведення дослідів над людиною без її згоди;
• усиновлення (удочеріння) з метою наживи;
• примусову вагітність або примусове переривання вагітності;
• примусове втягнення у зайняття жебрацтвом;
• втягнення у злочинну діяльність;
• використання у збройних конфліктах тощо.
Якщо Ви потрапили у ситуацію, коли шляхом обману, шантажу, шахрайства або погроз Вас примушували:
• займатись проституцією або надавати інші сексуальні послуги;
• зніматись у порнографічних фільмах, фотозйомках, або показах через Інтернет;
Загальний аналіз основних груп ризику
незаміжні жінки, самотні матері, розлучені особи;
молодь, діти вулиці, діти-сироти, вихідці з неблагополучних сімей;
-внутрішньо переміщені особи;
-особи, які зазнали насильства, у тому числі сексуального;
-бідні, малозабезпечені особи;
-особи з проблемами психічного здоров’я.
Найбільш вразливі до торгівлі людьми категорії населення:
- жінки у віці 18-30 років, у першу чергу незаміжні (вразливі до сексуальної експлуатації);
- чоловіки у віці 25-35 років, у першу чергу одружені (вразливі до трудової експлуатації);
- діти у віці 13-18 років, у першу чергу дівчатка з неповних та реструктурованих сімей (коли один із батьків нерідний).З прийняттям Закону України „Про протидію торгівлі людьми”, Міністерство соціальної політики як національний координатор проводить інформаційно-просвітницькі акції з протидії торгівлі людьми з метою інформування громадян України про цю проблему.
Звільнившись з тенет торгівців людьми, постраждалі, як правило, повертаються на батьківщину в незадовільному фізичному стані, психічно розбитими та розчарованими. На додаток, вдома на них часто чекає ціла низка нових проблем: особисті документи зникли, вони «виписані із помешкання», позбавленні батьківських прав тощо.
Крім того, люди, котрі обманули їх з працевлаштуванням чи продали у боргову кабалу, не тільки не повертають заплаченого завдатку, але й погрожують розправою.
Більшість постраждалих від торгівлі людьми вважають, що їхнє рішення мігрувати у пошуках кращого працевлаштування – це підконтрольний їм процес. Вони не усвідомлюють, що від самого початку їх обманюють або шантажують, аби лише створити ситуацію, в якій тих можна буде експлуатувати.
Постраждалі від торгівлі людьми заслуговують на повагу і допомогу незалежно від форми експлуатації.
22.11.2021 Виховна година присвячена Дню гідності і Свободи.
Матеріал для цієї виховної години підготувала наша студентка Чернікова Вероніка:
Нескорена і
незламна Україна
Сьогодні 21 листопада Україна відзначає День Гідності
та Свободи.
Свято було започатковане 2014 року на честь двох
доленосних історичних подій :
Помаранчевої революції 2004року та
Революція
Гідності 2013 року.
День
Гідності та Свободи став своєрідним наступником свята Дня Свободи,
що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22
листопада, але згодом був скасований.
Дата 21 листопада обрана як день, коли 2013 року на
Майдан Незалежності в Києві вийшли перші мітингувальники. Протягом трьох місяців протестувальники
вимагали продовжити Євроінтеграцію та припинити
застосування грубої сили до громадян. Починалися протести від мирних
зібрань студентства, а згодом - переросли у масові мітинги з використанням
палаючих шин, "коктейлів Молотова" і бруківки, яка стала зброєю в
руках протестувальників. Найжорсткіші сутички з протестувальниками припали на
18-20 лютого 2014 року.
З нагоди цього Дня в усіх населених
пунктах України відбуватимуться традиційні меморіальні заходи – молебні,
покладання квітів, панахиди у церквах. У Києві ж уже 8-ий рік поспіль на алеї Героїв
Небесної Сотні відбудеться молебень.
Ці
дві українські революції довели, що жодна влада в Україні апріорі не
може бути сакральною.
«З
Днем Гідності та Свободи!
Моя
Україна встала з колін,
Вона
подолає всі стіни.
І
стане країною серед країн,
Відродиться
під час руїни.
З
Днем Гідності та Свободи вітаємо!
Від
біди сім'ю ти бережи.
Але
не забувай, що бувши ще у нас
Наш
прекрасний український край!
Сьогодні привітання звучать
Героям
країни,
Воїнам
світла —
Всім
тим, хто життя
Не
шкодують віддати —
Низький
вам уклін,
І
велика подяка!»
СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ — військ. формація часів Української революції 1917—1921, створена українцями-військовополоненими австро-угор. армії, одна з найбільш боєздатних і дисциплінованих в Армії Української Народної Республіки.
У серпні 1918 Є.Коновалець отримав від гетьмана П.Скоропадського дозвіл на формування стрілец. частини в Білій Церкві. У листопаді бойовий склад Окремого загону січових стрільців налічував бл. 900 старшин і вояків, складався з піх. куреня, кулеметної сотні, гарматної батареї, сотні кінної розвідки та ін. Він став гол. військ. силою, на яку спиралася Директорія УНР, коли оголошувала протигетьманське повстання 1918. 18 листопада С.с. розбили чисельно переважаючі гетьман. війська в бою під ст. Мотовилівка (біля сучасного смт Борова Фастівського р-ну Київ. обл.), започаткувавши переможну ходу повстання. Вони стали ядром респ. армії, що формувалася в ході повстання. Протягом листопада—грудня 1918 за рахунок повстанців загін був розгорнутий у д-зію, а на початку січня 1919 — в Осадний корпус січових стрільців, до якого входи-ли також Чорноморська та 1-ша і 2-га Дніпровські д-зії (разом 25 тис. вояків, у т. ч. до 80 % наддніпрянців).
У липні 1919 корпус був зведений у Групу січових стрільців із 2-х д-ій, 3/4 вояків в яких складали наддніпрянці. Під час походу Армії УНР на Київ й Одесу (липень—серпень 1919) січовики у складі армійської групи полк. А.Вольфа виступали в напрямку Шепетівка—Звягель (нині м. Новоград-Волинський) — Коростень (заг. стан групи: 8600 старшин і вояків, бойовий: 5100 багнетів, 425 шабель, 206 кулеме-тів, 42 гармати). Після оголошення УНР війни Збройним силам Півдня Росії стрільці вели бої з денікінцями в районі Жмеринка—Проскурів. На початку грудня 1919 Армія УНР була оточена більшовицькими, польс. і денікінськими військами в т. зв. чотирикутнику смерті. 6 грудня 1919 Стрілец. рада прийняла рішення не брати участі в подальшій боротьбі й оголосила самодемобілізацію С.с. Окремі підрозділи приєдналися до частин Армії УНР та брали участь у Першому Зимовому поході 1919—1920, решта перейшли кордон та були інтерновані поляками. В подальшому у складі Армії УНР існували частини, які називали себе "січовими стрільцями" (сформована в 1920 6-та Січова д-зія та ін.), але вони не належали до формацій січового стрілецтва. Назва слугувала для збереження бойових традицій січового стрілецтва — окраси й гордості укр. армії. У 1920—30-х рр. колишні командири С.с. (Є.Коновалець, А.Мельник та ін.) стали творцями й лідерами Української військової організації та Організації українських націоналістів.
Що таке безпечне освітнє середовище, його ознаки та принципи? Як створити й упровадити у закладі освіти Кодекс безпечного освітнього середовища?
Такі негативні явища серед учнівської молоді, як насильство, булінг та кібербулінг, секстинг тощо, не можуть не турбувати громадськість, освітян та батьків.
Логічно, що виникає потреба створити безпечний освітній простір у закладі освіти, щоб захистити, убезпечити, запобігти наслідкам впливу на особистість несприятливих чинників.
Для школярів несприятливі впливи середовища зумовлюють:
появу складних ситуацій у міжособистісному спілкуванні —
конфлікти з батьками, друзями, вчителями
непорозуміння з оточенням тощо
прояви психологічного та емоційного насильства:
ігнорування приниження погрози недоброзичливе ставлення тощо
дію несприятливих чинників, пов’язаних із навчанням.
Що таке безпечне освітнє середовище
Суспільство очікує від школи не лише статусу освітнього ресурсу, а й простору розвитку та співпраці як усередині, так і з зовнішнім світом. Сучасне освітнє середовище створює неповторне індивідуалізоване та персоналізоване враження, де у кожного є можливість відшукати себе. Аби дійти розуміння безпечного освітнього середовища, слід означити, що є освітнім середовищем загалом.
Освітнє середовище
Середовище школи — це місце, де: зустрічаються і взаємодіють не лише учні та вчителі, а й батьки, мешканці району, гості школи відбуваються не лише уроки, цікаві зустрічі, свята та концерти, але й лекції, семінари, тренінги тощо діють відкриті лабораторії та майстерні у різних галузях науки, мистецтва й технологій.
Вітчизняні та закордонні науковці й практики трактують освітнє середовище, як:
частину життєвого, соціального середовища людини, що є сукупністю всіх освітніх чинників, які безпосередньо чи опосередковано впливають на особистість у процесах навчання, виховання та розвитку виховний простір, що формує особистість.
Російський психолог Вітольд Ясвін вважає, що освітнє середовище — це: характеристика життя всередині освітнього закладу система впливів і умов формування особистості система можливостей для розвитку особистості у соціальному та просторово-предметному оточенні.
За сучасних швидкозмінних умов освітнє середовище школи не існує ізольовано від зовнішніх та внутрішніх впливів, що можуть спричиняти як позитивний результат, так і нести деструктивні загрози, небезпеки й ризики. Для протидії таким чинникам необхідно, щоб освітнє середовище навчального закладу було захищеним, безпечним. Отже, безпечне освітнє середовище забезпечує: наявність безпечних умов навчання та праці комфортну міжособистісну взаємодію, сприяючи емоційному благополуччю учнів, педагогів та батьків відсутність будь-яких проявів насильства та наявність достатніх ресурсів для їх запобігання дотримання прав і норм фізичної, психологічної, інформаційної та соціальної безпеки кожного учасника освітнього процесу.
4 ознаки безпечного освітнього середовища
- Якість міжособистісних взаємин, які визначають:
- позитивні чинники:
довіра
доброзичливість
схвалення
толерантність
- негативні чинники:
агресивність
конфліктність
ворожість
маніпулятивність
- Захищеність в освітньому середовищі — оцінка відсутності насильства у всіх його видах, формах для всіх учасників освітнього простору.
Часто жертвами насильства стають певні категорії дітей, зокрема ті, які:
мають фізичні недоліки, особливості зовнішності та (або) поведінки страждають від хвороб
мають низький рівень інтелекту та труднощі в навчанні
відчувають страх перед школою
мають погані соціальні навички або не мають досвіду життя в колективі («домашні діти»).
Щоб унеможливити насильство та створити безпечне освітнє середовище, кожен учасник освітнього процесу повинен мати уявлення не тільки про те, що вважають насильством, але як мінімізувати ризики та небезпеки і створити умови для внутрішньої безпеки та безпеки референтного довкілля. Це можливо лише завдяки спільній цілеспрямованій діяльності педагогів, учнів і батьків.
21.10.2021 р. Виховна година "Булінг крізь тебе"
У 2019 року вступили в силу норми закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який визначає поняття булінгу. Напередодні початку нового навчального року, Міністерство юстиції України продовжує інформування в рамках кампанії #СтопБулінг.
Булінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка) (цькування) - це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Які ознаки булінгу?
Типовими ознаками булінгу є:
- систематичність (повторюваність) діяння;
- наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;
- наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
Які є види булінгу ?
Людину, яку вибрали жертвою, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими видами булінґу є:
- фізичний (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);
- психологічний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);
- економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);
- сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);
- кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).
Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу?
Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування - це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася - це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували або ховали та кидали речі дитини, штовхали, не вперше нецензурно обзивали та били, викладали в соцмережі непристойні чи відфотошоплені знімки дитини – потрібно негайно діяти!
Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу?
- Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину.
- Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.
- Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації.
- Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона, поліція).
- Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання.
- Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.
У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – повідомте поліцію!
Що робити, якщо ви стали свідком булінгу?
- Втрутитися і припинити цькування – булінг не слід ігнорувати.
- Зайняти нейтральну позицію в суперечці – обидві сторони конфлікту потребують допомоги.
- Пояснити, які саме дії вважаєте булінгом і чому їх варто припинити.
- Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей.
- Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.
Ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!
Що робити, якщо ваша дитина агресор?
- Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
- Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
- Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
- Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою.
- Зверніться до шкільного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять – агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.
Яка роль відведена педагогічним працівникам у запобіганні та протидії булінгу?
Керівник закладу освіти зобов’язаний створити у закладі освіти безпечне освітнє середовище, вільне від насильства та булінгу. Крім того, керівник:
- розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;
- розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) та видає рішення про проведення розслідування;
- вживає відповідних заходів реагування;
- забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг учням, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);
- повідомляє органам Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.
Також Закон зобов’язує педагогічних працівників негайно повідомляти керівників закладів освіти про виявлені факти булінгу (цькування) серед школярів.
Яка відповідальність за вчинення булінгу?
До прийняття змін до законів щодо протидії булінгу (цькуванню) відповідальності за його вчинення в Україні не існувало. З прийняттям нового закону було запроваджено адміністративну відповідальність. Відтепер вчинення булінгу (цькування) стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу карається штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.
Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб караються штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.
У разі вчинення булінгу (цькування) неповнолітніми до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.
Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу (цькування). Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.
Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?
Якщо у вас залишились питання з данного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.
ВАЖЛИВО: діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката (складання заяв, представництво в суді).
Якщо дитині необхідна психологічна допомога – зверніться на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116-111 .
12.10.2021 р. Виховна година, присвячена міжнародному дню людей похилого віку.
На картах небесних тіл ця планета не
позначена, але вона існує. І в свій час кожен із нас, залишаючись жителем Землі, ступає на цю планету.
Називається ця планета Старість. Час там протікає повільно - з довгими
безсонними ночами. Люди з цієї планети сприймають життя по-іншому: живуть
більше в минулому, ніж у теперішньому.
Старість... За енциклопедичним словником
старість - це «віковий період від 75 до 90 років».
Людей похилого віку в Україні близько 2-х мільйонів.
Потрібно бути уважними до своїх
дідусів, бабусь, до своїх батьків, оточувати їх своєю увагою, як вони це
робили, коли ви були маленькими. Слід пам'ятати про них, коли вилетите з
рідного гнізда - з отчого дому.
Коли людина самотня і за нею нікому
доглянути, це одна справа. Коли ж діти відмовляються від своїх стареньких
батьків, це - жах.
Ось сумна історія про байдужість до найрідніших людей, яку переповідає В. Сухомлинський у своєму оповіданні «Дерев'яний лелека»:
В одному селі жили собі чоловік і жінка. Був у них маленький син Сергійко. Був у чоловіка і батько - Сергійків дідусь. Жив він у комірчині, яку йому відвели. Наближались Сергійкові іменини: йому сповнювалось п'ять років. Батько і матір вирішили влаштувати вечір. Запросили багатьох гостей. Голову колгоспу й бригадира. Сусідів запросили.
Тільки Сергійкового дідуся забули запросити. А він уже давно готував онукові
подарунок. Вирізав із дерева лелеку.
Ось уже й вечір почався, сходяться гості, подарунки приносять. Тільки дідусь
сидить на ліжку в своїй комірчині. Перед ним на столі стоїть дерев'яний лелека, підняв голову і дивиться у
вікно своїм чорним оком, немовби прислухається до му- зики, що лунає із сусідської кімнати.
Так і знайшли його вранці... Схилився на подушки, задивлений на лелеку, сумний,
непорушний, а в очах - захололі краплини сліз.
А на столі стояв дерев'яний лелека і дивився у вікно.
Хочеться вірити, що ніхто з вас не
забуде своїх батьків, бабусь, дідусів тоді, коли до них прийде старість, бо ж
усі ми повинні пам'ятати.
А на завершення прислухаймося до
слів, і нехай вони назавжди закарбуються у наших душах.
Поділись останнім сухарем,
Тільки раз ми на землі живемо,
У могилу не бери провину.
Зло нічого не дає, крім зла,
Вмій прощати, як прощає мати,
За добро добром спіши воздати -
Мудрість завше доброю була.
Витри піт солоний із чола
І трудись, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла.
Скільки сил у неї вистачало.
Щоб на світі більше щастя стало.
7 жовтня 2021 Урок доброти "ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ХОСПІСІВ ТА ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ: НЕ ЗАЛИШАЙТЕ ТИХ, ХТО СТРАЖДАЄ"
9 жовтня - Всесвітній День хоспісної і паліативної допомоги, тема якого цього року - «Не залишайте тих, хто страждає».
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у світі паліативна допомога необхідна в 40-60% всіх випадків смертей. Це означає, що кожного року приблизно 40 мільйонів людей потребують паліативної допомоги протягом останнього року свого життя.
За підрахунками, проведеними в 2014 році, у світі лише 14% з тих, кому потрібна паліативна допомога, отримували її наприкінці життя.
Серед людей із соціально-небезпечними захворюваннями паліативної допомоги потребують пацієнти зі СНІД та певні категорії пацієнтів із туберкульозом, особливо у термінальній стадії.
Україна входить до п’ятірки країн світу з найвищим тягарем мультирезистентного туберкульозу (МР ТБ). Щорічне збільшення кількості людей із невиліковними формами РР ТБ є причиною зростання кількості людей, яким за показаннями припиняють хіміотерапію протитуберкульозними препаратами (ПТП).
Станом на 2016 рік в Україні було зареєстровано 7778 людей, у яких діагноз МР ТБ підтверджено вперше у житті. У 1195 з них діагноз - розширенрезистентний туберкульоз (РР ТБ).
За даними національного реєстру хворих на туберкульоз, на паліативному лікуванні перебуває близько 1200 хворих на МРТБ/РРТБ, із них двоє підлітків. Проте зняття пацієнта з протитуберкульозної терапії не завжди означає паліативне лікування. Частина хворих, яким припинено прийом ПТП мають потенційно виліковну форму захворювання, але через відсутність в Україні широкого доступу до нових ПТП зокрема, наприклад, бедаквіліну та деламаніду та труднощі з реєстрацією нових препаратів, вони не мали можливості ефективно завершити курс лікування.
Наразі, за класифікацією Міжнародного альянсу паліативної допомоги, Україна належить до групи країн з "несистемним забезпеченням паліативної допомоги" через брак підтримки паліативного руху, недостатність морфіну для пацієнтів, які потребують знеболення і низької кількості хоспісних і паліативних центрів.
Проект Національної програми боротьби з туберкульозом на 2017-2021рр. в Україні передбачає впровадження пацієнт-орієнтованого підходу лікування хворих на ТБ, в тому числі приведення принципів паліативної допомоги до міжнародних стандартів.
На національному рівні налагодження системи надання паліативної допомоги людям, які її потребують, є одним із актуальних питань.
Паліативна допомога – це підхід, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів (дітей і дорослих) та їхніх сімей, які зіткнулися з проблемами, пов’язаними із захворюванням, що загрожують життю, шляхом запобігання та полегшення страждань за рахунок раннього виявлення, ретельної оцінки та лікування болю та інших фізичних симптомів, а також надання психосоціальної та духовної підтримки.
Паліативна допомога не повинна розглядатися як комплекс заходів, який можливо виконати лише у спеціалізованій лікарні/(хоспісі). Насправді послуги паліативної допомоги можливо надавати в різний спосіб, навіть за умови обмежених ресурсів, на рівні будь-якого медичного закладу, а також у пацієнта вдома.
Національний урок пам’яті покликаний сприяти формуванню стійкого негативного ставлення громадян до фактів дискримінації, зневаги до людської гідності та зазіхань на право на життя. Також урок має на меті розкрити сутність трагедії Голокосту в Україні та висвітлити тему розстрілів у Бабиному Яру, розвивати навички критичного мислення через аналіз джерел та розширити сучасне сприйняття процесу вивчення історії.
21.09.2021 Загальна тематична виховна година „ Вчимося жити у мирі і злагоді“ до Міжнародного дня Миру".
Мир на землі — це затишок і тиша,
Це сміх дитячий і душі політ!
Коли поет чарівні вірші пише
Про незвичайний, дивовижний світ.
Мир на землі — це росяні світанки,
Краса і творчість, пісня у гаях.
Мир на землі — це вечори і ранки
Із радістю і щастям у серцях.
Це дні роботи, сповнені натхнення,
Щасливі сім’ї, здійснення надій.
Й нас не лякають вибухи страшенні,
Й солдати не кидаються у бій.
Мир на землі — це дім і мама, й тато,
Й любові стільки — просто через край!
Це та земля, де щастя є багато
І в кожнім домі — хліба коровай!
Це та земля, де сміх і пісня лине,
А діти йдуть до школи знов і знов.
Й ніколи у боях ніхто не гине,
Бо там господар — щастя і любов!
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.